Татьяна Таран

Власне, звідки й взяла публікацію: https://www.facebook.com/groups/prava.kurtsiv/permalink/522644734471514/
Уявляю реакцію громадськості на «сигаретний бунт» :) Гарна ідея.
Цікаво, є курці зараз у кабінеті Михайлішина серед підприємців «калинки»? Всіх зайців постріляли б.

Як мені казала одна людина, «Підвищення цін на алкоголь особисто мене стимулюватиме заробляти ще більше».

Чесно заздрю :)

… Раптово. Як зараз, і не від цигарок, а від самої Європи. Копіювання образу без змісту.
З тим же законом про заборону паління у громадських місцях по-європейськи, без визначення місць для паління по-українськи.

Не перевірила, дякую. Актуальність втрачено. Та й не ціни першочергово провокують попит, як на мене. Копіювання звичок та образів «блискучого життя». Я починала ще з поштучного продажу. Від скуки і дівочого «посумувати у вікно».

От якби не перегони історичної нерухомості влаштовувати, а відшукати те рушійне, що можна до теперішнього часу пристосувати від кожної епохи.

Нє, ну а чьо? :) Віра у вигляді можливого результату за наявності детального плану. + люди.

Не байдужа, а теж в страхах, що втратить те мізерне, що вже є. Як у нас кажуть «аби не гірше». Це таки генетичне.

От і змістовна відповідь. Громадянин(кондуктор)+знання(що зп мала би в нього бути, а як нема, то квитки не всім віддавати буду)+діло(ходити звичною стежкою на роботу). По революції.

В мене складається враження, що може люди… ми просто не знаємо як змінити ці наші умови. Так сталося, що «пани» профільно назвалися, обралися і все. Ось і тут собі розмови ведемо. Але не видно ніде спеціалістів, експертів, за сценарієм майбутнього (мінімум доріг) котрих хотілося б піти. Ті ж протести — прийшли, вимагаємо. А якщо прийти з профільними напрацюваннями і розумними мотиваціями для всіх сторін? (до речі, у цьому контексті сподобалося відео ТВА-шне, де Тата Кеплер розписує варіанти вирішення технічної проблеми https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=tA_TrCOefhA )Є такі не просто лідери на Буковині, в Україні, а дійсно люди знаючі, котрим є що показати та запропонувати до дій? З якими хотілося би «вершити» революції?
От уявімо теперішній народ, що є збірним образом українців, який раптом влаштував революцію. Тут, зараз. Ну. Хто які ролі виконує? Далі що?

Я жодним чином не мала на меті принижувати систему цінностей конкретно колективу ТВА і говорю тільки зі «своєї дзвіниці», практики і спостережень за навколишнім світом. Ділюся міркуваннями і, повірте, прискіпливо борюся зі своєю системою. Про ситуацію з ТВА свою думку висловила давно, якщо коротко: чи була можливість у співвласників вирішити це питання тихо, без розголосу, коли конфлікт тільки зароджувався? Чи бачив загрозу для себе увесь колектив до того, як поділився? І, якщо бачив, чому не протестував під вікнами начальства? У повному старому складі. Ні Пишний, ні Забродський без команди не змогли б рулити телеканалом і думкою глядача.
Останні пікети журналістів ТВА особисто у мене викликали б повагу, якби серед лозунгів були і закреслені вуса і щось про Пишних, або б взагалі не було натяків на ці прівища, а суть — бажання працювати.

Аудиторія вперто позбавляє себе шансів на різноманітність вибору :( Свідомо чи несвідомо.

Так і мені цікаві проекти та тексти Святослава Вишинського, він дає чудову базу для власного розмірковування споживачеві. Мені шкода, що зокрема відео-лекції politosophia чомусь відвідують одиниці.

Як на мене, то всі протестні акції в нас, як у бородатому анекдоті про «яка країна, такі й теракти». Країну творять люди, з людей робляться журналісти, з людей хтось стає президентами-міністрами іт.д. Риба вже не гниє з голови, вона давно повністю гнила. І ніяка революція проти влади не змінить системність буття мас, допоки кожна (ну хоча б більшість) одиниця (з яких складається маса)не зробить революцію у своїй системі цінностей та бажаннях помсти/аби заздрили/аби боялися. Яка мета у організаторів протестних акцій? Бути при СВОЇЙ владі, яка має здатність проявлятися по-різному. Приклад: санітарки/вахтери/кондуктори, все згідно освіті та прагненням.
Перед тим, як щось робити можна спитати себе «для чого це мені?» і відповісти правду. Собі. А далі діяти методами, які обрала совість. Яка совість у нашої нації зараз?
І ще одне просте питання: «Що я можу віддати цьому світу в обмін на його ласку?»

Народ сів на прикорм, так зручно, у позиції жертви з соціальними гарантіями і готовою правдою. Думати і шукати своєї правди у цих умовах може означати втрату гарантій. Преса могла б не подавати готову страву «від шеф-повара», а давати можливість споживачу подумати самому, зробити з наявних у матеріалі фактів свій особистий висновок. Кількість думаючих людей визначає країну серед інших.

Факт його існування,… чи наслідки говорять про те, що у професійності журналістів є збої. Це як традиція виникнення анекдотів про промахи влади. Це сигнал про дірки у судні. Творці uareview талановито сіли на «ранку» суспільства і живляться тим. Не в образу їм. Не маю нічого проти здорового сміху, маю проти нездорового копіпейсту і того фейку, який множиться у просторі.
Якщо журналістика перетворилася на конвеєр без рефлексії, то чому у нас такі народні (постійно жертовно-рабські) стереотипні заголовки? Чому сухо не констатується: «Соціальних проїздних у Чернівцях більше не буде»?

Цікаве припущення. А мені здається, що люди вже творчо фруструють в умовах сучасного інформаційного поля. Приклад: uareview.com/ Вони не відключаються від нього, а трансформують у більш спотворену реальність. Те, що виглядає смішним, таким не стає, коли відомі інформ. агенції копіпейстять новини з цього сайту, не перевіряючи її достовірність, а читачі вірять, бо така ж реальність.

Як нещодавно повідомив мені мій мозок, до якого дійшло, цільова аудиторія — постійні та активні користувачі ВК-групи «ЦЧК».

:)) Євгеній, можна, можна, я про диктофони відповім?! Бо про ці помилки Лара вже розписала у особистих повідомленнях АА (там по правопису і т.д, а я за освітою психолог, і пишу з помилками іноді). Так от диктофони: остання зустріч мене, Лари і АА — хтось пожартував про запис на диктофон (чесно, не пригадую яка «сторона»). Далі вже як психолог кажу, — це схоже на параноїдальні та нав'язливі думки, які бувають у тих, кому є що приховувати чи у людей з проблемами психіки(потрібне підкреслити). На моєму диктофоні наразі є всі записи за останні місяці 4. Там записи, які я використовувала для роботи із журналістськими матеріалами, там коментарі простих людей, там коментарі чиновників, спеціалістів, іт.д. Там потрібне мені. Чи потрібні мені багатогодинні промови АА, в котрих суть і підводні течіїї намірів, теорія з книжок на кшталт «Як стати стервом» вловлити можу за декілька хвилин? І вони (мотиви АА)не складні для запам'ятовування без диктофону.
Про Ларин диктофон не скажу, але її знаю з 2008 року. І можливо її диктофон зараз на радіо «Буковина» (якщо не особистий), бо вона у декреті. Але це все деталі і ораторство.
Ще мені цікаво те, що я мовчала до помиїв у спільноті ЦЧК щодо Лари Раренко, про які дізналися від сторонніх людей. Захотіла подивитися, а виявилося, що я там забанена. Хоча з АА і у спільноті чи десь-інде про цю ситуацію після останньої зустрічі не говорила, у соц. мережах чорнити не збиралася. Чому підстрахувався Жижиян? Чому Жижиян дозволяє собі погрожувати людям типу «до тебе прийдуть», при цьому додавши «Не забудь у суд подати»? Про що ця людина думає?

Сміливо можу сказати, що таки так, поза конкуренцією журнал. А про оплату саме авторам взагалі не йшлося. Тексти у журналі в основному дітей, які вирішили спробувати себе у журналістиці.