Как я Соборность понимала

По окончанию Дня Независимости я вспомнила, что 22 января я еще репортером работала и написала о Соборности. Оно, конечно, еще и от того, что свежие тексты пока не приходят. Делюсь:
Пост простого наблюдателя. В политику не лезу, ее не учила, президентских рецептов не знаю. Часто ошибаюсь, что не красит ни меня, ни этот блог. Но он мой.
Итак. Соборность. Приблизительно это понятие я себе представляла, но по работе, дабы не опростоволоситься и знать на что иду, залезла в википедию: Соборность — понятие, введённое (применительно к русской деревенской общине) русским философом А.С. Хомяковым (1804—1860), развитое в XIX славянофилами, выводимое первоначально из принципа соборности Церкви. Впоследствии, стало трактоваться значительно шире, охватывая весь уклад жизни, комплекс морально-этических норм внутри сообщества. Эти нормы безоговорочно осуждают индивидуализм, стремление отдельного человека противопоставить себя общности «единоверцев». Соборность отвергает такое понятие, как «личное счастье», утверждая, что «быть счастливым в одиночестве невозможно». Впрочем, индивидуализм и одиночество – это разные вещи.
Фамилия Хомяков и «осуждают индивидуализм» сказали о многом. Даже улыбнулась – аккурат пообедала и валялась, живот почухивая.
Философ хомяков. Эдакий предводитель потребителей.
Пришло время и я вышла – надо было на Центральную площадь. Там вече народное ко Дню Соборности Украины собирало ВО «Свобода». Вышла. Прямехонько в крестный ход «Свободы». Нам было по пути, и мне ничего не оставалось – слышала. Двое сзади плохо говорили о министре Табачнике, кто-то рядом о русском языке. Не то чтобы я министров любила, или из-за своей русскоязычности украинский язык – не любила. Не единожды думала, и продолжаю считать, что когда «Свобода» станет провластной партией, какие-то другие крестопроходцы также будут говорить об их министрах и митинги делать. Это замкнутый круг дележа бабла и мести.
Так вот, передовые внезапно спасли мои уши от опостылевших троллейбусных разговоров и начали кричать «Слава Україні!», а потом себе же отвечать «Героям слава!».
Было их человек 50. Все с флагами партии, а впереди дяденька в курчавой черной шапке, бушлате странном и со значками за заслуги, о которых, к сожалению, не знаю. Запевала он там был.
И вот кричат они сами себе похвалы (и мне тоже обидно, что в международных новостях Украину не хвалят), геройствуют, а моя бурная фантазия уже вовсю представляет: идем мы такое мирное население, флажками машем, возмущаемся, а тут раз – враги бомбить с воздуха начинают! Кто враги, и кому мы надо, я так и не придумала – для этого эксперты есть. И что тогда с дяденьками этими будет? Будут ли пищать? Прятаться, наверно, будут. Рефлексы у нас у всех есть. Только будут ли кричать при этом «Героям слава!»? И куда денутся флаги? Они же бежать мешать будут. Особенно передовому, старенькому. Мамочки! Мысли гнали страшные вещи – я вспомнила про армию нашу и ее состояние. И кто нас защищать вообще будет? Перетащит ли в Лондон, какой-нидь, мирное население президент? И в какую страну сбегут лидеры оппозиции?
На площади Центральной, когда уже вече началось, решила я посчитать флаги Украины там присутствующие. Насчитала 3. Не знаю, может все не увидела. Мешало большое количество… нет, большее гораздо, количество флагов партий: «Удар», «Свобода», «Об’єднана опозиція” (или Батьківщина?), красно-черные флаги там тоже. Стояли мужчины и женщины с плакатами «Свободу Юлії Тимошенко», «Геть руки від Тимошенко», «Вона не зламалась. А ти?».
Поняла, что нас таки поломали, когда священники (присутствовали) начали молиться и митинг этот благославлять под флагами явно не Украины, а лидеров политических. Успела такое наблюдать маленькой, когда на парад с дедушкой ходила. Там тоже лидеров чтили. Женщина одна, так вообще искренне и трагично руки у рта скрестила и молилась аккурат в сторону плакатов за Тимошенко. Одна она знает о чем, в такое не лезу.
Потом начала я соц.опрашивать людей. Вопрос задавала один: Чи соборна, все-ж-таки, Україна?
Почти все отвечали, что да, но были но. По мнению опрошенных, вечно мешают какие-то враги, опять же. Женщина одна ответила: Соборна, але комуністи заважають.
Все еще, – с сарказмом было подумала я. Потом согласилась. Только в моей версии коммунисты были не те старые, из 1917, а неосознанно и осознанно продолжающие философию хомячков: жрать в банку че-нидь швыряют, посему веду себя прилично. Хомячки – и те, кого кормят Хомяковы митингами и обещанием свергнуть власть сегодняшнюю. Такие себе группы грызунов мы.
Не хочу оскорблять людей. Говорю о явлениях и влияниях, удобных Хомяковым и хомячкам. Хомяковы – большая Х, а хомяки – маленькая. Не замечали?
Мы сами себе враги.
Слава Україні!

9 коментарів

Михайло Шморгун
Хомяков тоді був прогресивним дядькою. Він ходив по «круглим столам» і «сутками» дискутував з опонентами… Перший серед кращих. Його наряду з Кірієвским і Аксаковими можна вважати таємними батьками більшості імперських ідеологій РФ.
І хоч Ваш текст мені дуже сподовся, все ще не можу зрозуміти — Вам прикро за тих людей, що з прапорами ходять? Мітинг це поєднання цинічності, навіженості, надії та Віри. І наразі рулять лише навіженість і цинічність. Чого жаліти циніків та божевільних?..
Крім того магія «зборів» ( так само, як і «магія журналістики» ) уже не діють. Їх час пройшов і ті, хто зараз бажають «підняти народ» роблять зовсім протилежне. хомячок їм суддя
Татьяна Таран
Хомяков був, цього ніхто не скасує. Воїни УПА теж стріляли.
Дякую за ваші судження.
Мені егоїстично прикро, що живу серед людей фанатиків, що ведуться на фантики. Бачила багато мітингів і урочистих відкриттів об'єктів з представниками влади. Спочатку було смішно, потім журналістики захотілось.
Татьяна Таран
Щодо урочистостей у селах, наприклад: не думаю, що хтось з ОДА дзвонить і просить зустрічати губернатора з піснями-танцями, зібраними докупи замерзлими (чи запареними) дітьми, кульками, коврами на болоті. Поклоніння йде від людей, від людей які поколіннями робили саме так.
І люди можуть одного разу зустріти чиновників по-діловому, без ведмедів та циган.
Татьяна Таран
Завелася і ще один приклад згадала: психоневрологічний центр для дітей з порушеннями нервової системи (на Бульварі у нас). Привезли їм якусь побутову техніку у подарунок. Дітей з вадами підготували — вихователі завчили з ними хвалебні вірші про Папієва. Це був повний… сюрр. Хто наказав, кого дебілом називати?
Сюди ж: перевірка інтернату такого ж типу (забула назву села). Йдуть чуваки у костюмах з міста, під відчиненим вікном танцюють дауни, на підвіконнику грає стара магнітола: Crazy music for/or crazy people ( www.youtube.com/watch?v=niGNju4LaeY )
Кліп тут і зараз.
Маріанна Антонюк
співставляючи фрази "… потім журналістики захотілось" і «я еще репортером работала», можна зробити висновок, що журналістики вже вистачило?
Татьяна Таран
Образно. Захотілось питати «он того дядечка, що бігає, тужиться і кульки піддуває, скільки кубометрів повітря він туди вдув, і скільки вазонів повиносили з хат до сходів школи селяни», замість стандартного «Скільки коштів виділено на будівництво, і скільки ще потрібно на парти, сідай 5».

Богдан Бойко
уточніть, будь-ласка, Ви не вважаєте День Соборності визначною подією в історії України чи проти того, щоб її святкувати?
Татьяна Таран
Це безперечно визначна подія, яка відбулася, як і Незалежність. Мені не подобаються прив'язки до теоретичної історії на фоні практичного повного бездіяння і не користування цим ТУТ І ЗАРАЗ.
Уявімо, як би скористалися сьогоднішньою ситуацією наші предки, які жили у гірші часи панщини та диктатури? Чому в теорії ми стали мрією з віршів Шевченка, а на практиці лишилися «рабами»? Генна мутація часів панщини «принеси-віддай», «поїдь, зароби»?
Богдан Бойко
«Я не вважаю себе сміливцем. Як казав батько, який був на фронті під Сталінградом: „На війні не боїться лише божевільний. Ти маєш долати свій страх“. Але боязнь перед хуліганами подолати легше, ніж острах соціально-політичного характеру. Це знають фахівці з історії. Вони розповідають, як хоробрі генерали, що на війні не знали переляку, боялися можновладців – бо це була соціальна залежність.
Ми відчували інерцію страху сталінських часів у доросліших людях. Не такою мірою, як у них, але ми його запозичили. ­Антон Чехов сказав: „Я все життя вичавлював із себе раба“. От і я все своє життя вичавлюю з себе оці соціальні страхи. Страх перед системою.» — Віктор МАРИНЧАК «Треба йти назустріч своїм тривогам, хвилюванням, страхам. Не віддавати себе переживанням» Журнал «Країна» №141 за 04.10.2012
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте