Засоби і масова інформація у Чернівцях: Про своє, рідне
Різноманітні явища та єретики з’являлися, з’являються і продовжать з’являтися усюди, де зберуться до купи люди й назвуться за принципом певного лідера суспільством. Про те, що деякі інакодумці якимось дивом можуть бути не знищені думкою більшості, і створити зі своєї меншості геть інше суспільство, нам розповідає історія. Та й про те, що «кривавий режим» щоразу треба рубати на органи, бажано декілька разів у століття, знають всі пасажири маршруток. Намагаюся не заглиблюватися у своє добре/погано. Хочу розібратися у явищах та попиті на них, бо довелося родитися і мінімум спостерігати.
Маю що сказати про останні публікації Святослава Вишинського, уявляю як працює преса в Чернівцях, ще й Інтернети дивлюся.
Коли наука втручається та намагається об’єктивно пояснити необ’єктивність великого попиту на щось, і це їй вдається, тираж того, що здавалося цікавим може значно знизитися.
Причини попиту для споживача прояснюються, йому стає не цікаво/лячно/соромно і «він так більше не буде». Але буває стається й так, що попит скорочується на саму науку. Підручники та праці «Метан пропав вогненебезпечно», «Доктрина доктора Хаоса: Насправді мене не існує» та ін. чомусь не викладають у формі серця на флеш-мобах, вони не лунають у кабаках, захоплена цільова аудиторія не змінюється на краще. Тому що не у захваті. Про себе дивитися або цікаве, добре, рейтингове, або погане, образливе й так щоби коментувати злісно… не про себе. Це, якщо у налаштуваннях в майбутнє не дивитися. А якщо спробувати осмислити буковинський ринок преси та всі його внутрішні відносини, то можна отримати торгівельний комплекс. Суцільно монополія стереотипів та не критичної дружби й таки ніяких порталів до розвитку. Реклама, банери та інше неподобство міцно має свого споживача, а от за кого мають свого читача журналісти та редактори? Особисто я не хочу щоби заголовки диктували мені, що Бурбак/Папієв/водій маршрутки N погані, а Михайлішин/Федорук/квіткарка з вул. О. Кобилянської добрі, чи навпаки. Я не така розслаблена щоби думка журналіста з ____ (вставити назву будь якого ЗМІ) автоматично визначала мою позицію стосовно об’єкту публікації. Пропрацювавши 5 років на ДЕРЖАВНОМУ радіо, я чітко усвідомила, що більшість інформаційних приводів неоднозначні й всім не догодиш. Тому, будь ласкавий, оформлюй матеріал так, аби усі сторони конфлікту висловили свою правду. А твою слухачеві знати не обов’язково. Та й догоджати на користь своїх вподобань та дружніх зв’язків – не журналістика, це стан країни.
Вигадана історія про те, що інвалід вбив сусіда, бо той став йому на милицю, а ще вбивця був не у настрої через те, що огидна йому партія вкотре проголосувала за «дуже потрібний» закон, могла б здивувати читача відсутністю назви партії у заголовку, до прикладу.
Маю що сказати про останні публікації Святослава Вишинського, уявляю як працює преса в Чернівцях, ще й Інтернети дивлюся.
Коли наука втручається та намагається об’єктивно пояснити необ’єктивність великого попиту на щось, і це їй вдається, тираж того, що здавалося цікавим може значно знизитися.
Причини попиту для споживача прояснюються, йому стає не цікаво/лячно/соромно і «він так більше не буде». Але буває стається й так, що попит скорочується на саму науку. Підручники та праці «Метан пропав вогненебезпечно», «Доктрина доктора Хаоса: Насправді мене не існує» та ін. чомусь не викладають у формі серця на флеш-мобах, вони не лунають у кабаках, захоплена цільова аудиторія не змінюється на краще. Тому що не у захваті. Про себе дивитися або цікаве, добре, рейтингове, або погане, образливе й так щоби коментувати злісно… не про себе. Це, якщо у налаштуваннях в майбутнє не дивитися. А якщо спробувати осмислити буковинський ринок преси та всі його внутрішні відносини, то можна отримати торгівельний комплекс. Суцільно монополія стереотипів та не критичної дружби й таки ніяких порталів до розвитку. Реклама, банери та інше неподобство міцно має свого споживача, а от за кого мають свого читача журналісти та редактори? Особисто я не хочу щоби заголовки диктували мені, що Бурбак/Папієв/водій маршрутки N погані, а Михайлішин/Федорук/квіткарка з вул. О. Кобилянської добрі, чи навпаки. Я не така розслаблена щоби думка журналіста з ____ (вставити назву будь якого ЗМІ) автоматично визначала мою позицію стосовно об’єкту публікації. Пропрацювавши 5 років на ДЕРЖАВНОМУ радіо, я чітко усвідомила, що більшість інформаційних приводів неоднозначні й всім не догодиш. Тому, будь ласкавий, оформлюй матеріал так, аби усі сторони конфлікту висловили свою правду. А твою слухачеві знати не обов’язково. Та й догоджати на користь своїх вподобань та дружніх зв’язків – не журналістика, це стан країни.
Вигадана історія про те, що інвалід вбив сусіда, бо той став йому на милицю, а ще вбивця був не у настрої через те, що огидна йому партія вкотре проголосувала за «дуже потрібний» закон, могла б здивувати читача відсутністю назви партії у заголовку, до прикладу.
11 коментарів
Хоча я думаю, що це просто перші спроби спротиву індивідуальної (яка з часом може стати колективною… х.з.) свідомості, противага безсмисловим месиджам, кількість яких значно більша за всю світову рекламну індустрію.
Чиста «свобода від», можливість повного відключення від зовнішньої інформації, яке характерно описав у своєму останньому творі Пєлєвін.
/www.facebook.com/notes/молодий-буковинець/ipad-замироточив-у-великому-кучурові/545640735502781
Журналістика перетворилась на конвеєр Фордівського заводу, де виконання функцій не передбачає жодної рефлексії. Найталановитіші з них — розуміючи кінець професії, ведуть себе гіперрефлективно, роблячи розрив видним навіть для непрофесіоналів. Тому грань між реальністю і міфом така тонка.
Якщо журналістика перетворилася на конвеєр без рефлексії, то чому у нас такі народні (постійно жертовно-рабські) стереотипні заголовки? Чому сухо не констатується: «Соціальних проїздних у Чернівцях більше не буде»?